«Людина народжується, щоб залишити слід по собі вічний» (В. Сухомлинський)

Автор Ленюк Олена · Опубліковано 28 Вересня, 2026

28 вересня 108 років тому в с.Василівка (нині – Кіровоградщина) в селянській родині народився Василь Сухомлинський – видатний український педагог, який 35 років свого життя присвятив школі, письменник, публіцист, Шевченківський лавреат (1918-1970). Він активно розвивав вітчизняну педагогіку XX століття. Людина з великим серцем, в якому жила безмежна любов до рідної землі, чуйність, людяність і патріотизм. Мав двох братів і сестру. Усі стали вчителями української мови і літератури. Був учасником Другої світової війни. Добровольцем пішов на фронт, був важко поранений.

Василь Сухомлинський закінчив Полтавський педагогічний інститут. Працював учителем. Був багаторічним – з 1947 до 1970 р. – директором Павлиської середньої школи. У Павлиській школі бували випуски, які повністю вступали до вищих навчальних закладів, склавши успішно вступні іспити.

Школа, на думку Василя Сухомлинського, – це не комора знань, а світоч розуму, святиня і надія, духовна колиска народу, норовливе дитя суспільства. Це – світ душевних людських доторкань, зосередження добрих почуттів, тонких переживань. Це – вічне вогнище краси, освіти й освіченості. В школі дитина проводить один з найважливіших періодів свого життя, а не лише засвоєння знання, вміння, навички, способи діяльності.”Знання без виховання – меч в руках божевільного.”, – говорив Василь Сухомлинський.

Твори Василя Сухомлинського, його спадщина вивчається в провідних університетах Європи, окремі статті та уривки з фундаментальних праць друкуються в педагогічних часописах багатьох країн світу.

“Василь Сухомлинський є автором 48 монографій, 600 статей, 1500 оповідань для дітей. Його твори видані 53 мовами загальним накладом понад 15 млн примірників. Найбільш відомі книги В. О. Сухомлинського: ”Серце віддаю дітям” – підсумок роботи В. Сухомлинського як педагога та учителя. Книга видана 32 мовами світу, витримала 55 видань; “Народження громадянина”; “Павлиська середня школа”; “Як виховати справжню людину”; “Сто порад вчителеві”; “Розмова з молодим директором школи”; “Книга про любов”

Педагог був переконаний, що всебічний розвиток особистості можливий лише за умов узгодженої роботи двох вихователів – школи і сім’ї. “Виховуй у собі Людину – ось що найголовніше, інженером можна стати за п’ять років, учитись на людину треба все життя.”, – Василь Сухомлинський.

Основні ідеї, які розвинув Василь Сухомлинський у своїх працях:

любов до дитини;
розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, який спрямований у кінцевому підсумку на творчу працю;
культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного і гармонії;
розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання й виховання (повага, заохочення, опора на позитивне, моральне покарання);
звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості;
розвиток ідеї «радості пізнання», тобто емоційне сприйняття процесу навчання;
демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі (психологічний і педагогічний семінари, школа для батьків тощо).

У книзі «Серце віддаю дітям» він зробив привселюдне зізнання і підтвердження, своїми трудами та щоденними діяннями великого вчителя, він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Головними постулатами його основи педагогічної системи є:

– виховання дитини повинно бути спрямоване на окультурення її потреб;

– ідеал культурних бажань людини, які необхідно виховувати, – потреби у праці, у творінні добра, у красі;

– щоб виховати дитину, необхідно створити у неї чутливість до виховання (потребу бути хорошою), створити для неї «радість буття», сформувати почуття власної гідності;

– умовою успішного виховання, з якої воно повинно починатися, є створення атмосфери успіху, що є відправною його основою. Абсолютна перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними.

Кожне покоління по-новому сприймає В. Сухомлинського, знаходить цінні дороговкази для навчання і виховання.

Спадщина кожного митця і кожного вченого має свою долю. Одну досить швидко забувають, іншу – якийсь час тримають у полі зору. І лише небагатьом випадає залишитися у «великому часі». Є всі підстави стверджувати, що спадщина Василя Сухомлинського належить до останніх.

Український педагог подарував нам цілісну педагогічну систему виразного гуманістичного спрямування. І то вже наша проблема, як зуміємо скористатися нею. Маємо підніматися до неї і серцем, і розумом.