Вивчення розвивального середовища під час інституційного аудиту – важлива складова оцінювання якості освітнього процесу
Таке вивчення передбачає аналіз того, наскільки шкільний простір сприяє всебічному розвитку учнів – інтелектуальному, емоційному та соціальному.
Управління Державної служби якості освіти у Чернівецькій області наголошує, що під час проведення аудиту експерти звертають увагу не лише на матеріальну базу (обладнання класів, наявність навчальних ресурсів, безпечність і комфорт приміщень), а й на психологічний клімат у закладі освіти. Дуже важливо, чи формується і підтримується атмосфера довіри, взаємоповаги, відкритого спілкування між учнями, вчителями та адміністрацією. Адміністрація закладу освіти повинна постійно моніторити ці процеси, здійснюючи самооцінювання діяльності закладу з використанням інструментів Державної служби якості освіти України (опитувальники для педагогічних працівників, батьків та учнів (від 14 років), форми спостереження за освітнім середовищем, вивчення педагогічної діяльності тощо, згідно з «Абеткою для директора»
https://sqe.gov.ua/…/Abetka_dyrektora_2021_SQE_SURGe.pdf)
Важливо розуміти, наскільки освітнє середовище стимулює мотивацію учнів до навчання: чи використовують у закладі освіти сучасні методи навчання, враховують індивідуальні потреби учнів, створюють умови для розвитку критичного мислення, творчості та самостійності, чи створено належні безпекові умови навчання. Об’єктивна оцінка таких показників допомагає визначити сильні сторони закладу освіти та окреслити напрями для його вдосконалення, що безпосередньо впливає на якість освіти і благополуччя учнів. Розвивальне й мотивуюче середовище в закладі освіти відіграє ключову роль у формуванні особистості учня. Коли дитина відчуває підтримку, безпеку та зацікавлення з боку педагогів, вона має більшу мотивацію до навчання, не боїться проявляти ініціативу та помилятися. Таке середовище стимулює допитливість, критичне мислення, креативність, допомагає розкрити індивідуальні здібності кожного учня. Як результат – навчання стає не обов’язком, а внутрішньою потребою і джерелом самореалізації.
